Група ризику. Програма роботи зі школярами
Кризова
ситуація: вікові особливості реагування
Реакції на кризову ситуацію в дітей різних
вікових категорій є різними. Відповідно, різними є ризики в таких ситуаціях, а
також потреби виходу з них.
ДІТИ МОЛОДШОГО
шкільного віку
Переживаючи кризову ситуацію, діти
молодшого шкільного віку можуть відчувати власну провину за події, що
відбулися. У них виникають страхи, знижується рівень комунікації або ж вони
проявляють надмірну турботу про захист та порятунок людей у кризових умовах.
Також діти молодшого шкільного віку можуть проявляти такі реакції на
травмуючу кризову ситуацію:
·
недовіра
до оточення;
·
погіршення
успішності;
·
болісне
реагування на критику;
·
перезбудження;
·
тривожність;
·
емоційний
ступор;
·
уникання
місць, людей, предметів, що нагадують про травмуючу подію.
Реакції
підлітків на травмуючу
ситуацію можуть бути такими:
·
емоційна
байдужість — захисна реакція;
·
негативізм,
«спалахи» гніву, агресії;
·
уникання
спілкування;
·
ризиковані
вчинки;
·
занепокоєність
щодо своєї безпеки та можливості повторення травмуючих подій;
·
зміни
в поведінці, в успішності;
·
зниження
уваги та концентрації;
·
підвищена
активність, перезбудження;
·
роздратованість;
·
прогулювання
уроків;
·
скарги
на самопочуття;
·
тривожні
думки, бажання помститися;
·
постійне
обговорення подій та фокусування уваги на окремих деталях того, що трапилося.
Старшокласники також дуже чутливі до травмуючих
ситуацій. Переживаючи їх, вони можуть стати жертвами торгівлі людьми,
сексуальної експлуатації, їх можуть завербувати до військових формувань тощо.
Комплекс вправ та ігор
на подолання посттравматичного стресу
Вправа «Релаксація»
Мета: надати можливість контролювати тілесні
реакції на тривогу/стрес.
Якщо дитина перебуває у стані гострого стресу,
найлегше відновити її емоційну рівновагу за допомогою релаксації, що передбачає
два види дій: напруження і розслаблення м'язів. Водночас важливо правильно
дихати. Вдих — напруження м'язів, видих — розслаблення. Наприклад: повільно
напружити пальці ніг, одночасно роблячи глибокий повільний вдих, потім повільно
розслабити їх.
Відтак можна доповнити цю вправу візуалізацією:
позитивні образи, повільне дихання і розслаблення м'язів.
Гра «Відштовхни мене»
Мета: відпрацювати навички утримування
рівноваги.
Двоє гравців стають обличчям один до одного на
відстані близько 1 м. Витягнувши руки перед собою — долоні вперед, пальці
спрямовані вгору, — гравці торкаються долонь один одного.
Під час гри можна нахилятися вперед або назад, але не
можна зрушувати з місця. Якщо хтось із гравців утратить рівновагу, тобто зробить
крок вбік чи вперед/назад, то він програє. Якщо доторкнеться до будь-якої іншої
частини тіла партнера, окрім долоні, — також програє. Можна відштовхувати
долоні партнера з будь-якою силою, відводити свої долоні убік, припиняючи
контакт.
Гра полягає в тому, що перемоги досягають не за
рахунок поразки партнера, а шляхом утримання власної рівноваги. Перемогти може
один із партнерів, обидва або ж ні той, ні той. Оптимального результату гри
буде досягнуто, якщо рівновагу втримають обидва партнери.
Гра «Термометр страху»
Мета: навчити дитину спостерігати за власним
рівнем тривожності, страху.
Дитині показують картку із зображенням термометра,
який має шкалу від 0 до 10. За допомогою шкали дитина має визначити свій рівень
страху: 0 — відсутність страху, 10 — сильний страх.
Дитина оповідає про травмуючу подію, а практичний
психолог під час розповіді просить її оцінити свій рівень страху в той чи той
момент. У такий спосіб фахівець визначає найболючішу проблему в ситуації.
Також гру можна провести в такий спосіб: дитина
називає ситуації, які викликають у неї занепокоєння, і оцінює їх за шкалою
термометра. Відповідно, практичний психолог визначає найбільш проблемну
ситуацію.
Гра «Гаряче крісло»
Мета:
·
підвищити здатність дитини спостерігати за собою та своїми думками;
·
визначити, що стає перепоною на шляху до відновлення.
Дитина сідає на стілець, озвучує негативну думку про
себе чи ситуацію (можна, щоб інші діти висловлювали негативні думки про неї:
«Ти — невдаха», «Ти не зможеш...»). У цій ситуації дитина має сказати позитивну
думку. Основне — не перетворити негативні думки на позитивні, а трансформувати
нереалістичний негатив на реалістичний позитив.
Як зробити спілкування з
дитиною доброзичливим
Пам'ятка для батьків
·
Визначте те, що вас дратує в дитині. Поміркуйте, чи не пов'язано це з
аналогічними якостями або рисами характеру у вас та ваших близьких. Тому якщо
хочете змінити дитину — почніть із себе.
·
Спробуйте порахувати до десяти перш ніж сказати дитині образливі слова. Це
дасть змогу витримати паузу та поміркувати над тим, як можна «м'якіше»
висловити те, що вам не подобається в її поведінці. Адже зауваження слід робити
так, щоб дитина їх справді почула. Інакше вона може «закритися» від образи,
чекаючи вдалої нагоди, щоб відповісти вам тим самим. Наприклад, звертання до
дитини «Ти, ледарю, сідай робити уроки» можна перефразувати так: «Давай
сплануємо твій час: через п'ять хвилин ти сідаєш робити домашнє завдання, а
через годину виконаєш його і підеш гуляти».
·
Уникайте висловів на кшталт: «Завжди ти такий, завжди все неправильно
робиш», «Ти невиправний!». Це прямі вказівки дитині бути саме такою — вони не
залишають їй простору, щоб поліпшити поведінку.
·
Пам'ятайте, що навчати дитину будь-чого найліпше на власному прикладі і
щирих, довірливих взаєминах. У такому разі в дитини буде можливість сказати
«так» вашому вихованню.
·
Пам'ятайте, що образливі слова, звернені до дитини, залишаються жити в ній:
її тілі, свідомості та проявляються у згаслому погляді, невпевненості,
мстивості, фізичній напруженості, хворобах, манері поведінки тощо.
Немає коментарів:
Дописати коментар